Українці в Канаді – це взагалі особливий тип людей. І неважливо чи називають вони себе Ukrainian Canadians чи Canadian Ukrainians. Завжди з гордістю з легкістю кажу про те, що я – українка завдяки тому, що канадці утвердили таку неймовірну репутацію для нашої країни.
Мій перший досвід з діаспорою – відвідини канадської військової бази в Квебек Сіті. Ми готували канадських військових до 6-місячної поїздки в Україну, яка відбудеться уже в вересні цього року. Наша франко- і англомовна група розігрувала сценарії, які можуть відбутися з військовими в Україні. Ми говорили з ними про нашу культуру, цінності, виклики і проблеми, давали їм поради.
Другий досвід з діаспорою – це Capital Ukrainian Festival. Це був чарівний четвертий щорічний фестиваль, який зібрав в Оттаві понад 20 тисяч людей навколо української культури, танців, співів і смачнючої їжі. На 3 дні ми опинилися в магічній українській атмосфері між людьми, які говорили з нами, як з сім’єю уже з першої зустрічі.

Канада дала мені ще більше усвідомлення приналежності до України, ще більше гордості і бажання повернутись.
Коли я знаходилась в кімнаті української імміграції в офіційній резиденції Британської монархії, коли чула “…щоб шаблі не брали, щоб кулі минали…” від Церемоніальної Гвардії Збройних сил Канади під час зміни почесної варти біля Парламенту, коли чула від Трюдо «Слава Україні» без акценту, коли ходила по офісу Христі Фріланд – міністра закордонних справ Канади та канадської українки, то відчувала неймовірну відкритість і любов до моєї України від моєї Канади – країни, де відчуваєш себе вдома.

Незважаючи на місяць перебування в Канаді, неможливо сформувати враження від неї.
Перше, що приємно дивує, це ввічливість та доброта людей. Запитайте, і вам охоче допоможуть, обов’язково спитають про ваші справи і здивуються звідки ви приїхали.
Друге – це надзвичайні спокій та комфортність життя. Люди завжди позитивні та розслаблені. Щодо комфорту, то це, у тому числі, зручна інфраструктура в містах. Третє – це середовище Queen’s University та університетів взагальному. У Канаді студент не є людиною, яка просто вівдвідує заняття, а є потенціалом, який має змогу розвинути себе якнайкраще в створених умовах свого закладу.

Насьогодні я побувала у трьох містах Канади.
Кінгстон – місто, у якому я стажуюсь, затишне, тепле, а озеро Онтаріо надає легкого шарму курортного містечка.
Торонто – драйвовий мегаполіс, у якому кожен може знайти щось своє.
Монреаль – канадське місто з європейською душею, де скляні хмарочоси переплітаються з європейською архітектурою.

Не дочекаюсь побачити Оттаву, а особливо того, чим по-особливому здивує столиця Канади. Для якнайшвидшої адаптації потрібно спілкуватись з людьми і поволі прийняти їхній спосіб життя. Він вчить сприймати багато речей під іншим кутом зору, переглянути цінності та виокремити частинки для формування власного бачення світу. Такий досвід є важливим та корисним, а у деяких аспектах і визначальним для молодих людей. Важливо згадати українську діаспору, яка охоче допомагає українській молоді та береже традиції рідної країни. Життя та навчання в Канаді надихає на зміни як у своєму житті, так і житті суспільства в Україні.

Канада вітала мене дуже щиро. Таким чином, першого ж дня, катаючись на велосипеді, я врізався у дерево і розбив губу, а тому на стажування явився дуже гарним. Відкинувши жовчні жарти, можу сказати, що був зачудований пагорбами, на які відкривався вид з вікна моєї кімнати. Місто видалось мені чистим і тихим, центр красувався скляними багатоповерхівками, околиці – охайними будиночками. Вихідні пройшли в горах, до яких можна, образно виражаючись, докинути шапкою. Природа Альберти варта окремої згадки, бо озера і ліси виглядають, мов після професійної обробки у фотошопі.

Але найбільше враження на мене справило власне стажування. Кожен у своєму житті цікавився механізмами стійкості біоплівок до срібла, а якщо і ні, то точно задумувався над ефективністю використання антисептиків для убезпечення нафтотранспортних труб від корозії… Власне, цим я і займався в Університеті Калгарі – біологічною наукою. Трошки мікро-, трошки молекулярної біології. Безмежно тішився складною (і не дуже) апаратурою, поглиблював і розширював знання, прибирав у лабораторії та мив посуд. Професор передав мене в руки аспірантів, які, в свою чергу, багато чому навчили мою стажерську персону. Думаю, тонкощі тут будуть зайві – варто тільки сказати, що я дуже з усіх цих речей радий.

В заключних словах хочу виразити глибокий і щирий респект команді Mitacs за подібну можливість, а ще глибший – Олені та Олександру за те, що і словами описати важко.

Канада мене вразила відразу тільки я перетнув кордон. Перш за все своєю мультинаціональністю і гостинністю. Великий плюс стажування в тому, що Mitacs надає ментора. Тому я не переживав за те, як дібратися до орендованої квартири й відразу дізнався декілька лайфхаків накштал дешевих магазинів, онлайн сервісів і місць де можна гарно провести час, здавалося б нічого особливого, але враховуючи що ти перший раз в місті, це допомогло дешевше, швидше і комфортніше організувати перебування в Канаді.

В мене частина родичів з Криму, тому коли я вийшов з аеропорту запах повітря мені нагадав саме кримський, тому морально я відчував себе як вдома.

Для мене це дуже цінний досвід в плані розвитку скілів самодисципліни й виставлення пріоритетів. Перша зустріч з професором відбулася взагалі не так, як я собі уявляв, це було більш подібне на зустріч знайомих за ланчом в кафе. Сподобався підхід до справ, ми довго не розмовляли про загальні речі, професор відразу детальніше розповів про себе, чим займається які інтереси й проекти, а також що, як і коли я буду робити в проекті. З іншої сторони вона поцікавилася моїми цілями й запропонувала допомого з деякими з них, також дізналася мої інтереси по роботі й скорегувала вид роботи що я виконую. Це напевне одне з найважливіших моментів, адже вони стараються організувати роботу найефективніше і приємно для двох сторін. Тому робочим процесом я задоволений сповна.

Неробочі моменти також радують, адже заводити знайомства дуже легко, люди відкриті й готові допомагати.
Мало не забув, є можливість подорожувати, це для мене це чи не найважливіший неробочий момент.

В цілому я дуже задоволений стажуванням і рекомендую всім хто має можливість і головне бажання взяти участь в цьому проекті. Це змінює життя однозначно.

Канада – місце, для якого мало будь-яких слів, складених у красномовні фрази. Можливо це й звучить як кліше, але щоб нам, українцям, звикти до нового і зрозуміти цю країну, треба відучти канадські особливості на собі. Через те графа “мої враження” легко перетвориться на літопис, якщо я почну описувати все, що залишило на моєму обличчі вираз “Ого!..” Саме зараз хотілося б розповісти про подію, яку більшості інтернів вдалось відсвяткувати разом із тисячами червоненьких (у прямому сенсі) канадців на вулицях. 1 липня святкували День Канади, 151-й за рахунком, і ми, інтерни з Оттави, Гамільтона і Монреаля приєднались до дійства у столиці. Відповідаю на питання, яке, мабуть, заважає сфокусуватись на всьому наступному тексті – чому канадці червоненькі? По-перше, тому, що в той день термометр показував +37 за Цельсієм, а відчувалось воно як +47 через вологість. По-друге, тому що вдяглися вони в усе червоне, що знайшли в шафах: від футболок і шортів до пов’язок на голову і взуття. На спинах жителів рясніло “Proud to be Canadian” й інші патріотичні фразочки, а жахлива спека не відлякала містян від дійства в головному Major’s Hill Park (звичайно, там безкоштовне морозиво ж роздавали) і біля самого Парламенту.

Що ж під час Дня Канади змусило одягати на обличчя “Ого”?
1. Масштабність. Той самий парк перекрили за 2 тижні до свята, сцену біля Парламенту почали зводити тоді ж.
2. Ставлення до погодних умов. На вулицях стояли таблички “Seek shade” і “Drink more water”, на багатьох локаціях звели розпилювачі води, а на вході до сцени роздавали безкоштовну воду в пляшках.
3. Безпосередньо святкування. Як уже було зазначено, святкували в декількох локаціях: парк, місцина навпроти Парламенту й Канадський музей історії. Всюди були фуд-корти, вода, активності і маленькі канадські прапорці. Завершили День вражаючим феєрверком прямісінько над річкою за Парламентом.

Отож, порада майбутнім фіналістам: обираючи дату початку стажування, make sure День Канади підпадає під ваше перебування тут 😉
Коментар до фото: зробити кадр біля літер Ottawa ніколи не буває просто. Особливо, якщо вас семеро; особливо, на День Канади.

Навіть не знаю з чого почати… Починати треба спочатку, а початок подорожі – це аеропорт. Ти розумієш, що ти у Канаді, коли при пересадці в аеропорту всі дивляться хокей XD Так все і почалося:)

Моє місто – Вікторія (острів Ванкувер). Куди не поїдь – океан. І це одна з речей та спогадів, які назавжди залишуться зі мною. Тільки уявіть – велосипед, дорога біля океану, музика у наушниках… Ці емоції не передати словами. З велосипедом взагалі пов’язано більшість спогадів. Як я тільки не їздила поки зрозуміла що і до чого. Я об’їздила усе місто і навіть більше. На жаль, через відсутність велосипедних доріжок в Україні, перший раз я виїхала на дорогу саме тут. У Канаді багато чого було вперше. Я поступалася дорогою оленю, але не “оленю” як зазвичай буває в Україні, а справжньому, з рогами. Вперше у червні місяці ходила у крутці та светрі. Вперше святкувала день Канади. Вперше побачила тюленя у природному середовищі.

Найбільше, що дивувало мене тут це природа. У Британській Колумбії вона просто неймовірна. Тут є все – гори, озера, океан, сосни і, навіть, такі рідні каштани, бузок, берези та клени. Навіть у такому місті як Ванкувер, ти відчуваєш себе ніби у якомусь сучасному еко-просторі. Каміння, скло, вода, зелень, квіти… Місто не давить, воно ніби дихає. У скляних хмарочосах відзеркалюється небо. Не зважаючи на їх висоту, місто дуже просторне. Перше, що мене здивувало тут, це запах океану, одразу коли я вийшла з аеропорту у Ванкувері.
З приводу самого дослідження, то при першій зустрічі з професором та супервайзером я злякалася. Мені здавалося, що я недостатньо розумна, щоб впоратися з такими завданнями. Але це відчуття пройшло вже після першого тижня. Як же круто було працювати тут, за новим обладнанням, за своїм особистим макінтошем. Це справжня насолода. Кампус університету дуже відрізняється від українських. Тут усюди газони на яких можна сидіти, навпроти моєї будівлі взагалі був штучний водоспад. Усі будівлі мають власний неповторний дизайн.

Знаєте як можна зрозуміти, що ти щасливий? Коли у холодну ніч ти їдеш додому на велосипеді під дощем та з неймовірним вітром, а тебе ще й автобус обливає водою, і ти починаєш сміятися від того, наскільки ж тобі добре у цей самий момент. Відкривається нове дихання і ти вирішуєш кататися, а не їхати одразу додому. А по приїзду ти вже зовсім сухий, адже дощ перестав, а вітер зробив свою справу. Так само і у житті… У мене з Канадою особливі стосунки. Навіть не впевнена, про що варто промовчати, а що все ж таки варто згадати.

Інша сторона медалі стосується України, а краще навіть сказати тих, хто там залишився. Через різницю у 10 годин іноді було просто неможливо вийти на зв’язок. Я дуже добре пам’ятаю момент, здається, на другий день по приїзду, коли я йшла по великому незнайомому Ванкуверу, був дуже теплий сонячний день, але я відчувала себе на іншій планеті. Не у Америці, не закордоном, а саме на іншій планеті. Адже десь там далеко в Україні – ніч, у якій немає тебе, бо ти тут і тобі ні з ким поділитися своїми врадженнями, ти один. Напевно це відчуття було також через джетлег. Ти трохи сходиш з розуму, коли пару днів не спиш, крім того, знаходишся вперше на іншому континенті. Тому завжди цінуйте те, що маєте і будете щасливими!

У Канаді я отримала такий досвід, про який навіть не мріяла. Вона зробила так, що я полюбила Україну ще більше. Я навіть не очікувала, що все буде настільки круто. Частинка мого серця назавжди залишиться у Вікторії.

Це стажування навік залишиться в моїй пам’яті, як казковий час, проведений з відкритими людьми у захоплюючому дух середовищі. На всіх автомобільних номерних знаках моєї тимчасової провінції можна побачити напис “Beautiful British Columbia”, з цим важко не погодитися. Будучи в Україні я обирала спосіб дістатися міста, в якому буду жити три наступні місяці стажування. У мене було два варіанти – літаком або автобусом. Принс-Джордж знаходиться у 800 км від Ванкуверу, а це 1.5 години польоту або 12 годин їзди. І ви вже здогадуєтеся, що я обрала. Так, я цілком розуміла, що буду виснажена міжконтинентальним перельотом та першим входженням в англомовне середовище, але не змогла собі відмовити подивитися на гори, як їх бачать мешканці Західної Канади. Безперечно, це не були даремно проведені 12 годин – просто неймовірні комбінації гір, озер, лісів та смуги дороги, з яких нескінченно можна черпати натхнення.

Суспільство тут різко мультикультурне та різнонаціональне. Ти до цього швидко звикаєш та вчишся вгадувати національність за акцентом. Навчання в UNBC проходить під слоганом «не сиди завжди в офісі», тому ми часто маємо ланч на дворі, іноді з викладачами. Професора та інший персонал UNBC розділяють думку «якщо ти чогось не розумієш – це цілком нормально, бо ти вчишся, а це теж досвід». І я їм дуже вдячна, це прискорило мою акліматизацію. До речі, тривала акліматизація у мене довго, майже місяць, бо я ніколи не залишала України.

Мінуси. Канадці дуже люблять кондиціонери. Якщо ви, як і я, чутлива до холоду людина, то це відноситься до мінусів. Це трохи дивує, коли в одному приміщенні поряд сидять хлопець у футболці і шортах та дівчина у штанах і куртці. При цьому мерзне тільки дівчина.

Звісно, наша компанія з шести інтернів UNBC не забувала і про розваги. З останніх – це боулінг, рафтинг, багато хайкінгу до озер, точок огляду та вершин низьких гір та поїздка на ферму по ягоди.

На тему домівки. Якщо у вас буде можливість жити у родині або з іншими інтернами – не втрачайте такої можливості, це неперевершено.

Була одна вражаюча ситуація: колись вранці підійшов до мене чоловік з тростиною та спитав котра година. Я відповіла йому, паралельно показуючи час на екрані свого телефону. Він дуже відразу вгадав, що я з України, а потім назвав міста Київ та Івано-Франківськ. Після цього приїхав його автобус, тому я так і не дізналася, що саме його зв’язує з Україною, але ейфорія від цього діалогу заряджала мене енергією ще декілька днів.

Під час свого перебування в Канаді багато чого змінилося в моєму світогляді, здебільшого завдяки діаспорі. На жаль, України в Канаді більше, ніж в самій Україні. Вони створили затишний світ, де поважають нашу культуру, переймаються її майбутнім, танцюють національні танці та вдягаються у вишиванки зі стрічками. Я ніколи ще не відчувала такої сильної спорідненості до українців, як тут. Патріотизм піднявся десь до вершин оточуючих гір, я почала більше цінувати країну, в якій народилася та сумувати за нею ще більше. Тепер я впевнена, що дуже-дуже хочу допомогти Україні, як зможу. Як мінімум – просто розповідаючи про культуру і наші цінності та волонтерством, як максимум – ставши спеціалістом в своїй галузі. Велике дякую MitacsUA, грантодавцям, організаторам та діаспорі за можливість відчути цю неперевершену атмосферу, підтримку і словом, і ділом та міжнародний досвід співпраці з професіоналами.

Пишу це, коли до кінця мого стажування залишилося три тижні. Не віриться, куди збіг час. Неможливо підібрати слова, коли минулі 2 місяці жив, наче в казці: бездоганна природа, неймовірні пригоди, найкращі люди з усіх куточків світу, ти завжди оточений розумінням, толерантністю, ввічливістю.

Майже кожного дня новий виклик і нові рішення. Ранок завжди починається з посмішкою на обличчі, бо ти знаєш, що сьогодні буде краще, ніж учора, але й учора було прекрасним, то куди вже краще? Робота приносить дивовижну радість, коли професор ставиться до тебе, як до колеги, поважає тебе і завжди цікавиться твоєю думкою. Коли він запрошує тебе на каву, щоб дізнатися, як справи з проектом – спочатку хвилюєшся, а потім за розмовою стаєш самим собою і дякуєш за те, що канадці такі відкриті й привітливі.

Зараз пригадую, що у перший тиждень не знала, чого очікувати. Мені здавалося, що ніщо не може перевершити семестр, який я провчилася США за програмою Global UGRAD. Можливо, порівнювати різний досвід не є правильним, але мушу сказати, Канада заволоділа моїм серцем з першого погляду. Це дійсно особлива країна, яка вітає кожного, хто бажає тут реалізувати себе. Особливо мені сподобалось те, що всі багато чого знають про Україну, що в ній відбувається і дійсно бажають дізнатися більше. Внутрішні переживання швидко зникли, тут відчуваєш себе набагато більш вільним і це почуття робить все куди легшим. Життя в іншій країні формує особистість і відкриває не тільки нові перспективи ззовні, а й нове бачення світу зсередини. Підтримка команди Mitacs України найкраща, тож тут ти ніколи не відчуваєш себе одиноким.

Надзвичайно вдячна за це літо, і якщо ви ще думаєте – подаватись чи ні, то так, так тільки ТАК!

Я пробула в Канаді лише 1,5 місяці, але я вважаю, що цього достатньо, щоб сказати, що Канада це гарна країна. Також можна зауважити, що люди вважають, що в інших місцях трава буде зеленіше, але пробувши тут достатньо часу можу з впевнено сказати, що вона така ж як і в інших країнах. І все залежить від людей. Я буду завжди пам’ятати жінку, яка допомогла мені навіть, якщо вона і не знала мене. В мене відмінили рейс до Віндзору, і я після 10 годин польоту була дуже стомлена, але та жінка довела мене до Віндзору та допомагала чим могла. Окрім цього я зустріла дуже гарних друзів з якими сподіваючись буду підтримувати відношення і надалі.

Коли я тільки приїхала в Канаду, то я не могла уявити, що вона стане мені настільки рідним місцем, що по закінченню мого стажування я не схочу повертатась додому.

Канада – то маленька Україна, я в цьому переконала відразу. Оскільки я почуваюся тут, наче вдома. Люди мене вразили своєю присутністю та відкритістю. З кожним днем перебування в Канаді, я все більше закохуюся в це прекрасне місце. Це літо назавжди залишиться в моїй пам’яті, оскільки це був неймовірний час, я знайшла багато нових друзів, я отримала нереальний досвід і натхнення працювати далі і втілювати свої мрії в реальність.

Перші дні в Канаді не були вдалими. Все почалося з того, що о пів на третю ночі, приїхавши з аеропорту Едмонтону на таксі, я намагалася відшукати свій будинок, не маючи при цьому ні мобільного зв’язку, ні інтернету. В наступні два дні я мала самостійно розібратися з транспортною системою, відкрити рахунок в банку і знайти мобільного оператора, будучи абсолютно чужою в місті. Справа в тому, що мені “пощастило” потрапити в єдиний університет, де менторів немає. І коли на welcome session в університеті розказували, як самому вижити в місті, було вже пізно, оскільки ти все це дізнаєшся раніше методом власних спроб і помилок.

Після певного часу і адаптації до середовища, я зрозуміла, що мій проект неймовірно крутий і наскільки дивовижними речами я займаюся. Експериментальна астрофізика і фізика частинок в одному проекті! Такого ще довго не знайдеться в Україні через величезні суми грошей, які необхідні для експериментальних установок. Мені дуже сподобалися люди, з якими я працюю, організовані семінари для збільшення теоретичних знань в тій області, де ми працюємо, і щотижневі обговорення розвитку проекту.

Окремо хочу відзначити ще дві речі. Природу Альберти і можливість познайомитися з людьми з усього світу. Під час подорожей до неймовірно красивих місць – Rocky Mountains та Elk Island, організованих Університетом Альберти, я зустріла людей з Індії, Мексики, Китаю, Тунісу, Гани, Великобританії і США. Багато з них тепер знать про Україну набагато більше 🙂

Загалом, важко виразити наскільки позитивним і корисним для мене стало для мене це стажування, як в професійному, так і в особистому плані .

Моє стажування проходило у столиці Канади – Оттаві, дуже цікавому місті, де на фоні монументальних історичних будівель Parliament Hill розташувалися сучасні висотки ділового Downtown та чисельні паби шумного Byward Market. Це дійсно унікальна країна, що органічно поєднала в собі сучасні міста та неймовірної краси природу, тож вже за 20 хвилин їзди від центру міста ви можете опинитися посеред дороги прокладеної через чисельні скелі та мальовничі озера, де небо затуляють стовбури нескінченних Канадських лісів.

Абсолютною несподіванкою було побачити в столиці Канади пам’ятник Тарасу Шевченко, та це не дарма, бо Оттава стала містом, де вже чотири роки поспіль проводиться фестиваль української культури “Capital Ukrainian Festival”, за цей час він вже встиг стати одним з найбільших культурних заходів в Онтаріо. Було дуже приємно познайомитися з людьми, що вже давно не живуть, або навіть народилися в Канаді, та все ж вважають себе українцями й намагаються підтримувати свою культуру навіть знаходячись на іншому континенті.

Окремої уваги заслуговує святкування Дня Канади, на якому мені вдалось побувати. Це день, що дійсно дає можливість зрозуміти цю країну, коли не дивлячись на неймовірну спеку, тисячі людей абсолютно різних національностей та релігій вбираються у традиційні червоний та білий кольори і виходять на вулиці міста просто щоб сказати що вони канадці. Адже розташована між трьох океанів, ця країна об’єднала мільйони людей з усього світу.

Лабораторія Центру раку, що розташована в The Ottawa Hospital Research Institute, де саме й проходило моє стажування, не стала виключенням, це місце об’єднало людей, що не шкодують а ні свого часу, а ні зусиль щоб покращити наше розуміння процесів взаємодії між імунною системою та пухлинними клітинами, впроваджуючи можливість розробляти нові підходи до лікування. Напевно, саме лабораторія стала місцем де я проводив найбільше свого часу, тому хотів би подякувати своєму професору Dr. Michele Ardolino та усім, хто підтримував та допомагав мені у роботі. Безперечно, це стажування було б неможливе без величезної роботи проїденої зусиллями Mitacs Україна та Фонду Тараса Шевченко. Дякую!

Є жарт, що насправді українці збудували ідеальну Україну – в Канаді. І вона справді відчувається ідеальною. Канада ідеально поєднує в собі технологічні, розвинені міста і абсолютно дику і недоторкану природу. Канада вражає своєю мультикультурністю, толерантністю. Монреаль, місто, в якому я проходив своє стажування, є ледь не найкращим прикладом в цьому плані. Хоч місто є франкомовним, але я, не знаючи французької, відчував мінімум дискомфорту. Якщо виникали будь-які питання, люди були раді допомогти. Тут немає будь-яких упереджень стосовно зовнішності, раси, релігії. Місто, відкрите для всіх.

Також варто окремо звернути увагу на інклюзивність інфраструктури, чого так бракує Україні. Кругом на вулицях передбачені виїзди на людей у візках, спеціально облаштовані автобуси. Є навіть “kneeling buses”, які присідають, щоб людині на візку було зручно заїхати. Місто, зручне для людей з інвалідністю, є зручним для всіх. Тому це найкраще демонструє людиноцентричність інфраструктури.

Не можу не згадати за своє стажування. Мені пощастило працювати в прекрасному багатонаціональному колективі в максимально сприятливій робочій атмосфері. Професори були зацікавлені в моєму прогресі, заохочували до критичного мислення і створювали всі умови для багатостороннього розвитку. Темою мого дослідження в основному було дослідження платформ з онлайн вирішення спорів та формулювання пропозицій щодо того, якою має бути платформа, щоб вона максимально задовольняла потреби учасників спору. На жаль, дана тема перебуває на зародковому рівні в Україні і я сподіваюся, що мої знання, здобуті протягом цієї програми, допоможуть розвинути онлайн вирішення спорів в Україні.

Тому хоч і кажуть, що українці збудували ідеальну Україну в Канаді, я вірю, що такі програми сприятимуть тому, щоб ми нарешті збудували ідеальну Україну в нас.

12 тижнів стажування, 6 годин різниці з Києвом, 3 відвіданих міста, але ці цифри ніяк не розкажуть вам про країну Канаду. Увесь мій досвід – це справді окреме життя, прожите за якесь літо, це мозаїка моментів, зовсім різних, проте які подарували мені нереальні емоції. Як можна описати все те, що я відчула, коли піднялась на CN Tower? Або як вперше пірнула в океан? Можливо, це все звучить надто романтично та награнно, проте this is Canada.

Частина моєї душі стовідсотково залишиться в UNB – моєму host university. Ти відчуваєш себе тут справді так, наче ти вдома. Кампус влаштований надзвичайно зручно, це як таке собі окреме місто у місті – самодостатнє, велике. Не дивно, що зовсім не відчуваєш себе на роботі, коли поряд з бібліотекою стрибають білки. Коли тільки подавалась на програму, дуже складно було вибрати проект, що підходить під мій попередній досвід та освіту економіста, проте хто шукає, той завжди знайде. Сам процес стажування пройшов дуже гарно: професор завжди був радий допомогти та відповісти на будь-які питання, а також завжди цікавився як у мене справи та радив, як можна провести час на вихідних. Це дослідження виявилося корисним тим, що я змогла освоїти нові програми з аналізу даних, ще й при цьому мала доступ до величезної купи матеріалів майже з усіх відомих мені наукових сайтів.

Інша любов – це люди. Я бачила відеоролик про те, як можна відрізнити з якої саме країни та чи інша людина. З Канадою все просто – люди просто постійно вибачаються і дякують. Це те, що ви неодноразово на собі відчуєте. Мені пощастило мати чудову компанію інтернаціональних друзів, а отже мати можливість не тільки підтягнути англійську, але й вивчити базову іспанську та китайську. Про інтернаціональність – це взагалі окрема історія. Напевно, найбільшим враженням було, коли в нашому місті проводився фестиваль культур, де було задіяно понад 15 країн. І це у Фредериктоні, населення якого менше населення Борисполя. На ньому, до речі, була в перший раз представлена Україна, що було для мене надзвичайно приємно, навіть допомогла при підготовці, адже хотілося розказати якомога більшій кількості про те, звідки я взагалі.

І останнє, слово, яке характеризує Канаду найбільше, – це різноманіття. Моє стажування проходило в маленькій тихій провінції Нью-Брансуік на узбережжі Атлантичного океану, але я також побувала в Торонто. І це ніби два абсолютно різних світи поєднані лише однією територією. В одному місті – олені гуляють просто поряд з людьми, в іншому – хмарочоси настільки високі, що просто шия починає боліти від постійного споглядання на їхні верхівки.

Я точно завжди буду пам’ятати це літо, яке справді розширило мої горизонти світосприйняття, розвинуло мої професійні навички і надало мені бажання більше займатися дослідженнями.

О, Канада! Славна земля вільних людей.
Перше та найбільше, що мене вразило в цій країні – це її масштаби. Високі хмарочоси, великі автомобілі, широкі дороги, всім вистачає місця, ще й з лихвою залишається.

Друге, й не менш важливе – ментальність та етика місцевих жителів. Коли я вперше прибув в Торонто, я мало не втратив дар мови від того, що мало не кожен із перехожих лиш побачивши мою валізу намагався допомогти, підказати напрямок чи навіть місце розташування якихось орієнтирів.

Я на моє превелике щастя мав змогу відвідати кілька міст Канади і склав для себе певне враження про кожне з них.

Моя програма привела мене до велетенського мегаполіса Торонто. Хтось каже, що провінція Онтаріо – економічний двигун всієї Канади… в такому разі Торонто – його камера згорання, справжнє серце і просто місце, де кожен може знайти все, що йому буде до вподоби.
Також я побував у Квебек-Сіті – острівцю духу та шарму старої Європи посеред безкрайніх рівнин Північної Америки. Це місто неймовірної архітектури та старовинних вуличок, сповнене казкових квітів та витончених фонтанів.

На невеликий час я зміг потрапити й у Монреаль – найбільше місто провінції Квебек, та загалом, найбільший франкомовний центр Канади. Так як був там я на Canada Day, то мені вдалося побачити частину дійства, під час якого місцеві жителі одягалися у національний одяг країн, з яких вони сюди прибули. Вперше мені навіть перехопило подих від майстерності канадців зі східно-азійським корінням, які грали на різноманітних музикальних інструментах та радісно вітали прохожих з річницею Дня Канади.

Загалом, у своїй лабораторії в Ryerson University я займаюсь вивченням медичних сигналів, але й тут знайшлось те, що мене одразу здивувало: коли я спитав професора про вузьку (але від того не менш важливу) наукову область, яка мене більше всього цікавила, він відповів, що у нашому закладі є десь 10-15 людей, що цим займаються. Проблема у тому, що в Україні донині цим не займався ніхто. Сподіваюсь, що я зможу змінити цю ситуацію на краще. Виникає якесь бажання навчитися всього, перейняти досвід та зробити таке у нас на Батьківщині.

За всі враження, які й словами, щиро кажучи, описати важко хочу подякувати всій команді Mitacs, а більш за все – Олександру Романку та Олені Скалянській, які підтримували та допомагали нам як перед початком стажування, так і під час нього.

Враження від Канади, якщо бути відвертим, варто описати одним словом – зміни. Потрапивши в Монреаль, я вже з перших днів відчула, як розширюється і реформується мій “майнд-сет”. Мульти-культурне місто про Монреаль – це дуже скромно сказано. Тут навіть туристична атракція -тур різними районами Монреалю є, що називається Around the World. Для себе ж світовий тур Монреалем я здійснювала поступово, часом випадково заходячи в індійський район, а часом спеціально вибираючись в китайську забігайлівку у China Town. Не говорячи нічого, про франкомовну провінцію, та оголошення в метро виключно французькою. Все це змусило мене вникнути в кожну окрему культуру і в модифіковану під їхнім впливом культуру Канади.

Неймовірне враження справила інклюзивність усіх, без виключення, міст. Kneeling buses в Монреалі й всюди решта, спеціальне покриття на дорозі, щоб окреслити рамки тротуару для незрячих в Отаві, Acccesible Platform для людей з інвалідністю на прайді в Торонто, окремий ескалатор з фіксацією для візків в Ванкувері – деталі, які роблять Канаду Канадою, відкритою і доступною.

Три місяці проведені у Канаді дозволяють жити, а не відвідувати міста. В першу туристичну точку в Монреалі я потрапила наприкінці другого місяця перебування. У цьому не було потреби, я відчувала Монреаль як local, просто повертаючи у вулички та парки випадково.

І найважливіше – це люди. Усміхнені, надміру ввічливі, різні, відкриті до знайомств, без наперед встановлених стереотипів, що ти “така” чи “такий”. Тут ти, перш за все, людина!

Програма стажувань Mitacs відрізняється від інших. Багато людей запитувало мене, що ж я робила у Канаді. Розповім вам невелику історію про своє чудове літо. Більше вражень можна побачити в інстаграмі @girchenkooo.

Навчання
Одним із багатьох позитивних моментів цього стажування є унікальна можливість не тільки працювати, але й навчатися. Окрім того, що ти отримуєш нові навички та знання безпосередньо на проекті, інтернам пропонується брати участь у воркшопах від Mitacs Step для розвитку своїх soft skills. Особисто я пройшла наступні тренінги: Project management, communication skills та designing a realistic career plan. Кожен із них тривав 2 дні та був дуже практичним. Також усіх запрошували зареєструватися на будь-яку конференцію або іншу навчальну подію, витрати на яку відшкодовувалися організацією MITACS. Таким шансом я теж скористалася, від чого отримала величезне задоволення та нові знання. Цілий день я провела у відомій торонтській школі, вдосконалюючи свої навички з програмування.

Проживання
Моє літо було насичене івентами та знайомствами. Окреме враження залишилось від проведеного часу з діаспорою. Мені пощастило провести 3 дні з надзвичайно інтелігентною та цікавою родиною. Ще декілька разів, коли я приїжджала до фінансової столиці Канади, мене хостили українці. Кожен раз це буди нові та незабутні емоції. Можна було пірнути у справжнє торонтське життя та відчути себе місцевим. В моєму містечку жити мені теж дуже сподобалося. Моїм транспортом був велосипед, який я орендувала ще в перший тиждень. Кожного дня я їздила мінімум 16 км (до універу та назад), і ця дорога була найулюбленішою частиною моєї рутини! Одного разу я проїхала більше 85 км, але це окрема історія…

Робота
Дуже сподобалося працювати під керівництвом професора Petros Spachos. Те, як він організував роботу 11 студентів, – вражало. Обожнюю вчитися у талановитих керівників принципам менеджменту та планування діяльності команди. Негласно серед студентів панувало правило: не важливо, скільки часу ти проводиш в університеті, головне вдало виконувати свої обов’язки. Тобто робота у лабораторії була побудована таким чином, що можна було виділяти час для подорожей та відвідувати освітні події. Оскільки я жила біля Торонто – їздила туди щотижня. І кожен раз моя поїздка проходила настільки продуктивно та насичено, що про це можна писати окремі розповіді 🙂

Подорожі
Мені пощастило вже бувати у Канаді раніше. У школі я їздила до провінції British Columbia. Тому цього разу я зосередила свою увагу на Онтаріо. Ця провінція не відрізняється особливою красою міст – усі вони дуже схожі. Кажуть, північніше можна натрапили на красиву природу. Мені підказали прекрасне місце між Kingston та Brockville. Там я каталася поміж 1000 островів на озері! Деякі із них неймовірно маленькі, але на кожному збудований будиночок. Навіть, якщо весь острів складається лише із цієї будівлі. Виглядає дуже незвично. Ще я була в Оттаві та Монреалі, там можна трошки відчути Європу. Ось, наприклад, мені пощастило потрапити на виставку імпресіоністів у національній картинній галереї – наче десь у Франції. MITACS подбав ще й про відпочинок інтернів. Ментор, який допомагав мені з різноманітними питаннями під час мого проживання у Канаді, організував подорож до Ніагарского водоспаду. Стояти behind the falls – це найкраще, що з людиною може трапитися в Онтаріо. Я також не очікувала побачити такі миловидні пляжі на озерах в Канаді, зокрема на озері Ері, які можуть позмагатися із пляжами південних країн Європи. Хоча тут Канада може стати конкурентом і в питанні погоди. Були дні, коли температура повітря підіймалася до 46 градусів! У такі моменти я залишалася працювати вдома, і ще більше була рада вдалому вибору житла.

На додаток до всіх подій ми відвідали IBM, Google та Amazon. За що я вдячна координатору нашої програми – Олені. Працівники компаній поділилися своїм досвідом проходження співбесід. Офіс кожної із цих корпорацій наче музей, а усі співробітники – неймовірно цікаві люди. Такі знайомства завжди мотивують до роботи. Тим більше, коли зустрічаєш в Гугл людей, які навчалися на моєму факультеті у тих самих викладачів, що і я зараз.

Дуже дякую за насичене літо MITACS-у, Олександру Романко, який запровадив програму в Україні, та Олені Скалянській, яка 24/7 координувала програму та створювала доброзичливу атмосферу у нашій спільноті інтернів. Я давно мріяла про таке літо! Бажаю успіхів усім, хто планує подаватися у наступних роках. Ви не пошкодуєте!

Перший місяць був нелегким в плані спілкування. Я працюю в офісі, де в кожного свої проекти та є навушники, тому це дуже спокійне місце. Англійська розвивалася вдома з сусідами. Зараз я знайшов досить багато російсько- та україномовних студентів, але ми зазвичай розмовляємо все одно англійською, тому що в нашій інтернаціональній компанії завжди присутні китайці, індуси та мексиканці (пару раз приєднувалися навіть німці).

У мене склалася тверда переконаність, що Канада – це ідеальне місце для спокійного рівномірного життя в добродушній атмосфері, чистого, дихаючого зеленою травою, місті. Так було до тих пір, поки одного разу не пішов з іншими інтернами в «Нічний Едмонтон». Нічне життя в місті вирує в багато разів сильніше ніж вдень. Едмонтон розкрився зовсім з іншого боку, і я був в культурному шоці: спогади про тихе місце не хотіли виходити з моєї голови. Можу сказати одне, тут вміють веселитися! І якщо захочете побачити канадців з іншого боку, пілся того, як створили для них свої стереотипи, – знайдіть компанію і проведіть ніч без сну. Це дуже корисний досвід 😉

Тим часом йде розвиток проекту. Щочетверга мені потрібно переказувати зміст прочитаної наукової статті в моїй області і показувати результати свого моделювання професору. За свої майже 2 місяці можу сказати, що встиг перевірити витримку професора роблячи багато дурних помилок. Висновок цього міні-експерименту – у людей залізні нерви. Якщо щось не зрозуміло, ніколи не працював з чимось – це зрозуміють і будуть пояснювати з різних ракурсів, поки врешті-решт не зрозумієш. Ця риса наставників дуже важлива для мене.

Я гадаю, що Канада – це місце, де можна навчитися бачити світ інакше, зрозуміти цінність інших та зупинити свою звичку порівнювати людей між собою та оцінювати їх. Всі люди рівні і кожен має змогу розвиватися та робити те, що він любить більш за все.

Інколи життя дарує нам можливості про які ми навіть не насмілювались мріяти… Такою можливістю стало для мене стажування в Канаді завдяки програмі літніх стажувань від Mitacs.
Всі враження від Канади і проекту буде складно зібрати зараз в гарне переплетіння речень, складно узагальнити, бо я все ще тут і кожного дня вирушаю в вулицями маленького затишного міста Камроуз до лабораторії, де кожного дня крок за кроком здобуваю нові навички і вдосконалюю їх, де ідеї швидко переходять в план експериментів і де я відчуваю важливість і користь лекцій і семінарів, де з вдячність згадую викладачів мого хімічного факультету КНУ.

Тут теорія знаходить застосування в практичній діяльності, це неймовірна мотивація розширювати і поглиблювати свої знання, і коли ти ще й працюєш над тим , що дійсно цікаво. Коли справа доходить до практики ти бачиш, яких елементів пазлу не вистачає. Погляд на навчання в університеті змінюється, наступний семестр в Києві тепер для мене не просто послідовність пар в розкладі, а можливість отримати потрібні знання, стажування і практична діяльність значно прояснює поняття «потрібно».

Щодо проекту, то мені справді пощастило з професором і взагалі середовищем, в якому я працюю, бо відчуваю, що кожен хоче зробити свою справу якнайкраще і більше того кожен намагається створити такі умови для оточуючих. Тут командна робота і намагання зрозуміти ідеї і позиції один одного на високому рівні і я вдячна всім організаторам моєї програми, що я маю можливість цьому вчитись (і не можу залишити без величезного дякую координаторів Олену і Олександра, які пройшли з нами весь шлях до нашого дослідницького літа).

Але треба сказати, що стажування в Канаді, це не тільки робота над проектом – це знайомство з іншим способом життя, це погляд на світ під іншим кутом, це нереальної краси природні простори і неймовірно привітні люди. Канада настільки інтернаціональна країна, що здається тут ти можеш познайомитись по трошки з усім світом. Сьогодні вже встигла відкрити для себе крім Канади трошки більше культури Японії, Китаю, Індії і Мексики.

Крім мого містечка Камроуз мені пощастило познайомитись з квітучим Калгарі, затишним Едмонтоном, загадковим Драмхеллером, Банфом описату красу якого мені ніяк не вистачає слів і протягом мого наступного місяця тут ми плануємо познайомитись з Ванкувером, і вперше доторкнутись до океану. А почалось це знайомство ще в кінці травня в аеропорту Торонто, де привітна пара канадців, з якими ми летіли разом всі 8 годин, допомогла мені знайти мій шлях майже до гейту, виявилось що нам наші гейти в одному напрямку, тож дива можливі всюди.

Звісно, бувають і складнощі, треба ще багато чому вчитись, щоб виконувати свою справу на дійсно якісному і високому рівні, але недарма кажуть «Коли складно йти значить піднімаєшся вгору». Всім, хто познайомився з можливістю провести наступне літо працюючи над проектом в Канаді, і хто дійсно хоче спробувати бажаю наполегливості і віри в свої сили. Це неймовірний досвід, який надихає змінювати своє життя і життя людей навколо на краще!

Усім привіт! Мене звати Тетяна, і я 3D художниця студентка з Харкова. Мій проект сам по собі розважальний. Кожного дня ми тестуємо свої результати в VR окулярах, робимо фотограмметрію, моделюємо 3D об’єкти, створюємо текстури, та багато гуляємо містом у пошуках нових референтів, або того, з чого можна зробити гарні текстури.

Що до Канади, у мене враження дуже специфічні та різні. З першого дня мене дуже вразили люди, їх простота у спілкуванні. Першим моїм відгуком було: «Мені подобається розмовляти з людьми!», хоча я доволі замкнута людина. У перший же день зі мною просто так на вулиці заговорив хлопець, привітав мене в Канаді, і ми з ним проговорили хвилин 30. Потім згадала, що вечір і я лише нещодавно з літака, не спала дві доби, і мені час додому. Люди справді дуже люблять поспілкуватись і немає так званого «розподілу на класи». Тобто я абсолютно на однаковому рівні спілкуюсь з іншими студентами і професорами. Немає такого як в Україні, що якщо в тебе велика посада, то до тебе вже повинні по іншому звертатись і ти по іншому розмовляєш з іншими. Також, якщо подивитись комусь в очі на вулиці , тобі всі посміхнуться. В Україні скоріше подумають що ти божевільна, невихована, або навіть нахабна. Ще канадці привітні до всіх приїжджих. Можливо це тому, що більшість самі тут приїжджі, і розуміють як це – бути на новому місці.

Найбільша гордість Канади, на мою думку, це природа. Люди дуже полюбляють проводити час десь в парку, чи біля озера. Дехто ще далі виїжджає. Вони люблять це та бережуть природу. Це добре і неймовірно. Я була у Ванкувері, і бачила ванкуверські гори як знизу, так і згори,ходила в хайк. Була на Ніагарському водоспаді, і бачила це чудо, головну гордість Онтаріо. Я була у великих парках, садах, на пляжі біля озера Онтаріо, і в самому озері. Я в захваті від природи.

Що до лайфхаків про життя тут, ну, це дуже складне питання. Коли мене запитували – де легше жити в Україні, чи в Канаді, я відповідала, що в Канаді, але в той же час я сумую, і хочу повернутись додому. Тут, мабуть, треба бути допитливим, і не боятися щось запитати, переспросити, і обов’язково все дослідити. Також, я зрозуміла з першого дня,що треба якомога більше заводити нових знайомств, і друзів. Краще не просто знайомств, а саме друзів. Перший час в новій країні це буде дуже корисно. Бо вони можуть підказати тобі де знайти більше дешевий білет на концерт, чи потяг, чи навіть самі відвезуть тебе туди. Або в якому магазині краще купувати одні речі, а в якому інші. Тобто такі дрібниці,які знають всі місцеві, а ти, як нова людина тут, можеш на цьому втратити час чи гроші. Ще, якщо ви будете летіти до Канади, і у вас буде зайвий вільний кілограм у валізі, то ви можете взяти декілька упаковок каш. J Це не жарт, я серйозно. Я брала з собою пачку вівсянки, гречки, та пшеничної каші, мені вистачило всього цього на півтора місяці, і я зекономила дуже багато грошей таким чином. Плюс не хвилюйтеся за свою англійську. Розвивайте її, покращуйте, але не хвилюйтесь. Бо в мене починалась паніка, коли я думала про те, що потраплю до англомовної країни. А в кінці кінців з’ясувалось, що я все розумію, і мене всі розуміють ( о, диво!). Напишіть список місць які ви хочете відвідати. Так ви зможете побачити на багато більше! І нехай це будуть не лише типові 10 місць які пропонує гул (як, наприклад, Ніагара, Сі-Ен, Каса Лома та Акваріум в Торонто), покопайтесь в інтернеті краще, більше, погуляйте по гугл картам, і запишіть все це. Тоді вам не треба буде вигадувати «а куди б піти на цих вихідних?», а у вас вже буде список. Поставте перед собою задачу обов’язково відвідати все це, побувати всюди, і лише потім повертатись додому. У мене в такому списку 60 пунктів. На середині свого стажування в мене залишилось ще 21. Але окрім просто цікавих місць, тут завжди повно фестивалів, концертів, та інших заходів на яких може бути весело і цікаво. Тож якщо ви подумали, що останні неділі три-чотири в Канаді мені буде сумно, бо закінчиться список, то ви помиляєтесь. Тут не можливо сумувати, та сидіти на місці.

Канада дуже цікава країна. Тут гроші, як наче з гри «монополія», монети світяться в темноті, а паспорт під ультрафіолетовим світлом. Ти приїздиш в одну країну, а відчуваєш наче відвідав ще десяток.

Поки Ваші враження від Канади попереду, я розкажу про свої топ-7:

1. Ви знали, що в Канаді можна спробувати Путін!?? ВАЖЛИВО, наголос на «і» 🙂 Некорисно для здоров`я, але дуже смачно.
2. Якщо Ви студент, то обов‘язково обирайте Монреаль для стажування, бо це – краще студентське місто Канади і водночас – найбільш енергійне та наповнене фестивалями.
3. Пам’ятайте, що провінція Квебек – франкомовна, ідеально для тих, хто мріє вивчити французьку, або бажає її покращити. В магазинах з Вами спілкуються одразу двома мовами «Bonsoir mademoiselle”, “Good evening lady”.
4. На Ніагарі не жалкуйте грошей і візьміть круїз, щоб максимально наблизитись до Ніагарського водоспаду. Незабутні враження.
5. Перед поїздкою на Ніагару відвідайте водоспад Монморансі в Квебеці, промокніть до нитки і годину висихайте на сонці, повірте, запам’ятаєте надовго. До речі, Монморансі помітно вищий за Ніагару.
6. Якщо Ви не потрапите у +37 на День Канади в Оттаву, вважайте, що Ви не були в Канаді, бо я ще ніколи не отримувала такого полегшення від вентиляторів з водою.
7. У Монреалі проводиться кращий у світі фестиваль салютів, якщо Ви його пропустите, не пробачите собі, бо, повірте, таких феєрверків від різних країн світу та ще й під МУЗИКУ (по півгодини кожен) Ви ще не бачили!

Не вагайтесь, заповнюйте анкету на наступний рік і Ви зможете відчути все те, що я описала вище на власному досвіді.

Неймовірна природа, неймовірне небо (в Саскачевані так точно), дуже ввічливі люди, знайомство з людьми з різних країн!

Насправді, складно писати щось на кшталт такого лише через місяць перебування в Канаді. Навіть незважаючи на постійний рух, здається, що не встиг відкрити ще й малої частини цієї великої країни. Але водночас вже з першого дня потік нових вражень не вщухає, і це дає можливість побачити, як може бути по-іншому, краще чи гірше; кожного дня виникають нові ідеї, що і як можна було б втілити і у нас. Вже багато хто писав і про багатонаціональність і гостинність, і про масштабність, і про турботу про громадян і багато всього іншого, з чим важко не погодитись. Тож не хочеться повторюватись – натомість поділюся чимось іншим, про що не згадували раніше.

Найбільше задоволення мені дарує саме зайняття наукою, справжньою наукою у всій її повноті, в новій лабораторії, на новому обладнанні, з новими методами і підходами. Ще більше додає смаку те, що результат може бути використаний вже зараз, за кілька років, а не десятиліть. Кульмінацію ж «that feel» я відчув після низки подій, якою я хотів би поділитися з вами.

Якось я два дні поспіль робив одноманітні дії, намагаючись побачити щось більше за шум і випадкові сигнали, але марно – нічого не виходило попри всі численні спроби. І промайнула думка: «Ось вона, справжня наука». А наступного ж дня все виглядало навпаки – чітка і знайома картина, як завжди; але дещо виглядало дивно, з’явилось щось нове. І після кількох перевірок, погляду спочатку старшого лаборанта, а потім і професора, я почув: «Це щось за межами наших розумінь. Такого ми ще не бачили. Ми не знаємо, що відбувається».

І промайнула думка:
«Ось вона, справжня наука».

Моя подорож до Канади виявилася для мене значно більшим, аніж просто наукова робота — вона суттєво виховала мене та дала можливість правильніше сформулювати свої погляди на життя.

Ця мандрівка – моя перша наукова подорож за кордон, а також, загалом кажучи, мій перший досвід цілком самостійного довготривалого перебування. Ці обидва фактори суттєво вплинули на формування, як мені здається, більш дорослого, критичного мислення. Справді, цей досвід розвіяв моє колишнє вперте переконання, що в високорозвинутих країнах, і в Канаді зокрема, абсолютно все краще за те, що в Україні, вказав мені на помилки в життєвих кроках та пріоритетах, а також поступово дає зрозуміти, як я зрештою можу допомогти Батьківщині.

Після достатньо складного відбору серед професорів – учасників Mitacs Globalink в листопаді минулого року (я мав три скайп-інтерв’ю, що, насправді, трапляється не дуже часто) я потрапив у групу проф. Amar Vutha з Департаменту фізики Університету Торонто – найкращого університету Канади за версією більшості рейтингів.

Відверто кажучи, цей проект був далеко не першим за пріоритетом, але я розумів, що рівень університету накладає певні вимоги як на його працівників, так і на мене як інтерна. Саме тому я не жалкую – в лабораторії щодня бачу по-справжньому працьовитих та відданих людей, легких у спілкуванні та радих у будь-яку мить допомогти. Це дуже суттєво мотивує мене наполегливо працювати як над цим проектом, так і над тим, над яким працюю вдома, на Факультеті радіофізики, електроніки та комп’ютерних систем КНУ ім. Т. Шевченка. Про багатьох інших канадців у мене, взагалі кажучи, склалося протилежне враження — як про людей значно менш працьовитих, аніж мої співвітчизники. При цьому переважна більшість і справді дуже ввічливі та доброзичливі, хоча я вже безпосередньо зіштовхнувся з проблемами і тут (не заглиблюючись у деталі, достатньо сказати, що в Канаді повністю відсутні психіатричні лікарні).

Але тут варто пам’ятати, що Mitacs врешті відбере лише найкращих – як студентів, так і професорів (так, лише частина професорів, що подали заявки на проект, врешті отримають студента). Отже, якщо Ви здатні довести всім свій рівень та прагнення під час відбору – ви обов’язково потрапите в те середовище, що найкраще допоможе вам розвинутися, але можете бути певним, що це будуть люди високої проби. І пам’ятайте, що Канада – країна з чудовим фінансуванням наукових досліджень, тому не переймайтеся так місцем, як напрямком проекту та групою, з якою може з’явитися можливість працювати.

Я дуже вдячний програмі Mitacs Globalink, а також її фундаторам, як за взагалі можливість відвідати Канаду, так і безперервну моральну та матеріальну підтримку – її більш ніж достатьо, щоб зробити стажування максимально комфортним, насиченим та цікавим. Також я дуже щасливий за нагоду спілкуватися з дійсно цікавими людьми – як з іншими інтернами з України, так і багатьма новими знайомими з усього світу, і нарешті, відвідати величезну кількість пам’яток природи культури, на які багата Канада.

Важко повірити, що вже минуло 2 місяці мого канадського літа. Час летить, коли кожний твій день розписаний похвилинно.
Моє місто – Ванкувер. Місто, яке вважають найсприятливішим для життя у світі. Місто, де поєднуються хмарочоси з горами на фоні і неймовірним океаном. І звичайно, місто з одним з найкращих університетів Канади – Університетом Британської Колумбії.

Бути студентом у Канаді – неймовірний досвід, особливо коли ти працюєш в лабораторії з найсучаснішим обладнанням, навколо тебе привітні професори, а твій гуртожиток 3-поверховий будинок на 4 людини. І звичайно ти маєш можливість знайти друзів, друзів з усіх куточків світу.
Для мене Канада – це, насамперед, природа, адже природа провінції Британської Колумбії вражає. Кожні вихідні – новий похід у гори або поїздка до озер із студентами Mitacs з інших країн. Тут неможливо сумувати, кожного дня відкриваєш для себе щось нове.

Літо в Канаді змінило мої погляди на життя, дало натхнення працювати, щоб знову і знову повертатися до цієї прекрасної країни, але в той же час дало віру, що кожен з нас, повернувшись до України, зможе змінити її на краще!

Since I’m still excited, maybe my words will not be very realistic and objective. Canada gave me really a lot. From the great professional experience to the joyful social life. Sometimes I think that in Canada I’ve tried more things than ever in my whole life.

I’ve seen the example of the country open for everybody, where disabled people, sexual minorities, people of different nationalities and races can feel themselves freely and equally. That’s the way I hope we will see Ukraine one day.

Canada showed me that type of the governance where all the decisions are made through the dialogue and massive research on the topic. It is also the country, where nothing can be made without thinking and consideration of every possible detail and option.

Canada showed me the country everybody is proud of. A country where unity and patriotism is mixed with multiculturalism and hospitality. It is also a country where even the least interested in politics person can forget about going to the U.S. just because of its President behavior.

But the most important thing it showed me is that I’m not going to move from Ukraine. Just to clarify, I want to come back to Canada for traveling and studying but not for living. All i want now to do is to put all my efforts to make Ukraine at least one step closer to the level I’ve seen here.

Моє стажування проходить у Монреалі, другому за розміром місті у Канаді, першому – у франкомовній провінції Квебек. Звідси і всі найкращі особливості!

По-перше, перехрестя культур! Ідучи вулицею Піл чи Сент-Катрін, можна побачити людей з усього земного шару, почути не тільки французьку та англійську, а й арабську, хінді, китайську тощо! Можливо саме через велику кількість іммігрантів атмосфера міста видаєтсья такою дружньою. Маєш труднощі з чимось, люди з радістю підтримають, а то й перші запропонують допомогу! Це дуже радує!

По-друге, канадська природааааа! Це просто диво! Одна провінція Квебек чого варта: національні парки тут і там, як парк Мон-Вален, водоспад Монморенсі, ріки Сагеней та Святого Лаврентія та багато інших природних чудес! Канада прекрасна тим, що має ці недоторкані території.

По-третє, сучасність. Не тільки в плані архітектури, а у цілому: видно, що у країні процвітають технології, що вони інтегровані у повсякденне життя та продовжують невпинно розвиватися!

Під час та після завершення мого 12-тижневого стажування мене багаторазово запитували про враження від Канади. Справа в тому, що їх неможливо описати в кількох реченнях, адже здається, ніби ти прожив ціле незабутнє життя за це літо! Зараз я з впевненістю можу сказати, що поїхати на стажування від Mitacs Globalink було одним з моїх найкращих життєвих рішень. Спитаєте, чому?

Дана програма дала мені можливість зробити власний вклад в актуальне маркетингове дослідження та разом з професорами провести справжні фокус-групи. Схоже на унікальний досвід для українського студента – бакалавра, чи не так?
Не можу не згадати про приємний бонус: мій приймаючий Ryerson University розташований в downtown Toronto, в самому серці одного з найбільш динамічних та мультикультурних міст Канади!

Адаптуватися до нової країни було нe складно – тут люди дуже дружелюбні, завжди готові допомогти в незрозумілій ситуації, і стовідсотково зроблять це з щирою посмішкою на обличчі 🙂 Мої два супервайзери також завжди були поряд і навіть допомагали з організаційними питаннями ще задовго до початку стажування.

Однак, цей канадський досвід дає набагато більше, ніж просто професійний розвиток. Це також про знайомство з багатьма цікавими людьми та розширення горизонтів свого світогляду. Коли ти проводиш час з інтернами з Мексики, Індії, Тунісу, Німеччини, Китаю та Саудівської Аравії, ти розумієш, що у вас набагато більше спільного, ніж відмінностей.

Я також мала змогу побачити й безліч всім відомих цікавих туристичних місць – відвідала тур по Канадському Парламенту в Оттаві, насолоджувалась вуличною музикою біля Монреальского Нотр-Даму та каталась на кораблику під Ніагарським водоспадом.

Завдяки зусиллям прекрасних українських координаторів програми – Олександра Романка та Олени Скалянської, разом з іншими інтернами ми мали змогу відвідати тури в IBM, Amazon та Google та дізнатись про необхідні навички та лайфхаки щодо процесу отримання job offer від цих потужних компаній.

Загалом, програма Mitacs Globalink допомогла мені здобути необхідні soft та hard skills для подальшої кар’єри, мотивувала продовжувати дослідження в Україні та подарувала знайомство з прекрасними людьми і незабутні спогади!

The best time in my life. The place where I started to believe that everything is possible. This is how I can describe my Canadian summer fairytale.

I’m so excited about my project, because I’ve managed to discover lots of interesting things under the supervision of very experienced Canadian professor, who became my advisor and great companion. I’ve never imagined that in the sphere of language sciences exists such an extraordinary branch of linguistics as philosophy of language. My project is all about questioning and doubting. But that’s what makes it so interesting and challenging.

This internship with duration of only 12 weeks has changed me completely. My worldview, attitude to problems and challenges, lifestyle, plans for future – all these things I see in different perspective.

Let me present my top-5 things I’m in love with in Canada:
1. Cultural diversity. Canada is a unique country, where you can easily meet Chinese, Japanese, Mexican, Indian, Arabic, Ukrainian, Polish and many others, who will be true Canadians. This diversity is felt everywhere – in the variety of restaurants, in subway (in Vancouver it is called Skytrain), in public transport and just on the streets.
2. A huge difference between rural and city areas. I am totally lucky to live not in Vancouver itself, but in the area called Metro Vancouver, somewhere literally in the field between Langley city and cute small village Fort Langley, so I can compare and see the differences very clearly. Sometimes I’ve got a feeling that people in Vancouver and Langley live in different universes with their own rhythm of life, priorities and living habits. Vancouver itself with all the skyscrapers and famous places is comparatively small, while all the surrounding territories and cities are really huge and not densely populated.
3. I’m truly in love with Vancouver. Its atmosphere is unique, and it’s totally up to you to choose what to love – lush greenery at the top of skyscrapers, or the way all the skyscrapers reflect the sky and the clouds, or the ocean, which brings you the feeling of being welcomed, or just discovering new places while wandering across the streets somewhere in the downtown.
4. Hiking spirit. There’s only one way in BC to escape from the city rush, and it’s common for both locals and tourists – it’s hiking. I’ve never thought while being in Ukraine that I’ll like hiking so much. But when you are here, a desire for hiking and exploring new areas becomes your addiction and inevitable part of your new Canadian 12-week lifestyle. The nature of British Columbia can’t be expressed in any adjectives, it should be felt with your heart and seen with your eyes. Here you realize – we should be a friendly part of nature, because nature can show us many untouched places of mind-blowing beauty.
5. People. Surprised? Yeah, here relations between people are kinder and much more tolerant and polite than in Ukraine. When you catch a bus, the first thing that you meet is the smile and greeting from a driver. You can ask the direction if you are lost, and in 90% of cases (let’s give 10% for exceptions) anyone will help you as much as possible. Any person on the street can give a smile without any particular reason. You feel comfortable and not depressed or stressed out. People for people – I’d call this principle.

The worst thing is that you get used to good things too quickly. This is the only point that makes me feel sad. I don’t know why, but here I want to breathe with full lungs, to create something new, to explore, and just to live with a bright look into the future. This is Canadian magic – invincible desire to enjoy every moment of your life.

Коли я заєреструвався на програму Mitacs, я гадав що це як лотерея, в якої ти ніколи не виграєш. Навіть повідомлення про успішне проходження не розвіяло мої сумніви повністю. Але коли я нарешті прилетів до Канади, я зрозумів, що це не сон і не обман, це дійсно трапилось.

Канада – це країна, де ти маєш великимі можливості, добре ставлення до тебе та повагу до твоєї роботи. Університети в Канаді мають новітні комп’ютери, техніку та обладнання. Мені наприклад надали у користування супер новітній комп’ютер, повний доступ до VR пристроїв, таких як Oculus Rift і Vive та лазерний сенсор для стеження за зіницями людини для мого дослідження. Нічого подібного і близько немає в моєму родному університеті в Україні. Зараз наукова праця дуже пов’язана з новітніми технологіями, тому, якщо ми дійсно бажаемо робити серйозні дослідження стажування у іншій країні – єдиний спосіб цього досягти!

Таких програм дуже мало в Україні і мені прикро за це. В моєму університеті навіть не знали про існування програми Mitacs, я дізнався про це від знайомої вчительки. З мого міста Запоріжжя поїхало тільки 2 студенти, включаючи мене, але подавалась як мінімум уся моя група. Я дуже сподіваюся, що Mitacs продовжить робити це велике діло та з’являться нові подібні можливості.

Це стажування в Канаді – найщасливіше літо для мене. Ця подорож змінила мене – тепер я розумію, що в мене більше можливостей ніж я думав, та зробити внесок у науку реально. Я роблю дослідження, якого ще ніхто до мене не робив – це справді буде внесок у науку, я дуже пишаюся цим, навіть не мріяв про таке. Тепер я справжній дослідник!

Ще я знайшов тут багато друзів з Мексики, Бразілії, Індії та інших країн. Mitacs обрав найкращих, тому всі стажери тут – дуже хороші люди. Ми стали як одна родина, навіть домовились відвідати країни один одного. Я ніколи не забуду про це дослідження та цих людей, дякую величезне Mitacs-у за цю можливість.

Ще рік тому я не могла уявити, що у мене буде настільки насичене і продуктивне літо! Моє стажування проходить у невеличкому і зеленому містечку Кемроуз, за декілька миль від Едмонту.

Перше питання, яке виникло у мене в цьому місті: “Де ж люди?” Спочатку мені було не дуже комфортно і трохи дивно гуляти самотніми вуличками, в той час як жителі, в основному, їздять на машинах. Через декілька тижнів я почала насолоджуватись можливістю бути в гармонії з природою. На відміну від великого міста, в якому доволі важко відчути себе частиною живої природи.

Першого дня в університеті я задала собі друге питання: “Невже я буду працювати тут?” Мій кампус не великий, але тут дуже комфортно. У мене є офіс, поряд кімната відпочинку з кухонним приладдям. А ще, під час обіду на вулиці можна зустріти оленів! Тут я почуваю себе як вдома. Я неймовірно щаслива, що живу у провінції Альберта, тому що поряд знаходиться Банф і Калгарі. Ні слова, не картинки, ані фотографії не зможуть передати красу гір. Нас поселили в кампус університету під назвою SAIT. З нашого номеру відкривався вид на центр Калгарі. Це місто зачарувало в перші хвилини! Нам з дівчатами хотілось залишитись тут назавжди: жити тут, насолоджуватись видом і атмосферою міста.

Моя наступна ціль – Ванкувер і Торонто. Милуватися океаном, відчути себе на мить студенткою одного з найкращих вузу Канади. Побачити Ніагарський вопопад – мрія мого дитинства!

Канада дивує мене своєю красою і неповторністю! Йдучи по вулиці, можна побачити великі вазони з красивими квітами, зустріти людей, які готові вислухати і допомогти. Я вдячна програмі за мій особистісний розвиток і можливість побачити “інший” прекрасний світ!

Ранок, сніданок, робота, обід, робота, вечеря, відпочинок, сон. Наново.

Десь так минають дні більшості людей, що мають щоденну 8-годинну робочу рутину. Науковці, як виявилось, — не виключення.

Мене звати Віра, я фізик і літній інтерн Майтексу в Університеті Альберти. У своїй лабораторії я працюю над створенням приладу, що випромінював би світло, використовуючи певний нещодавно синтезований хромофор.

Кожен мій робочий день починається з усвідомлення, що я знов прокинулась надто пізно, швидких зборів, персика, замість сніданку, і пробіжки в університет.

Трохи парадоксально, але кожен фізик знає, що робота із оптикою, зі світлом, потребує темряви. Це необхідно, аби досліджувати саме те випромінювання, яке нас цікавить, а не від сонця чи лампи на стелі. Тож зовсім не дивно, що моя лабораторія знаходиться у підвалі без вікон.

Тут панують холод та гул апаратури, а стіни вкриті білою фарбою. Місцина швидше схожа на коридори божевільні, де чиїсь віддалені кроки лише наганяють саспенсу. Оточені цими стінами, ми і займаємось наукою.

У фізиці кожного дня необхідно підтримувати баланс між експериментальною частиною — безпосередніми дослідами, обробкою отриманих даних — та теоретичною — дослідженням наукових статей за темою, теоретичними розрахунками. Це, звісно ж, означає, що можна спокійно провести декілька днів, гортаючи десятки статей у пошуках відповіді на одне конкретне питання (у багатьох випадках у науки ще немає на нього відповіді, тож «далі саменькі», як казав мій ліцейський викладач фізики) або тиждень бігати по різних лабораторіях і інститутах заради необхідного для всіх кроків експерименту приладів. Власне, так і минає день за днем.

Дослідження — це низка поразок та розчарувань, зв’язаних наполегливістю та відчайдушністю науковця, що підкорює невідоме, перетворюючи його на протилежне. Та навіть ці якості часом не здатні врятувати від падіння в прірву невдач та вигорілого шалу. У такі моменти і стає очевидним те, що підтримує нас весь час, а це — люди: ті, що близько, які для нас поруч і словом, і ділом; ті, що далеко, але їх любов долає тисячі кілометрів. Ця небайдужість нашими руками змінює світ і дає новому дню початися знов, але таки іншим.

Ця ж небайдужість у труді членів Shevchenko Foundation і Mitacs, які доклали надзвичайних зусиль для того, аби ми творили науку і «лупали сю стіну».

Ще під час скайп-інтерв’ю з супервайзером, я зрозуміла, що моя професор хоче, щоб я провела це літо повне вражень від Канади і досліджень.
По приїзду, пам’ятаю, що мене вразила архітектура сповненого зелені студентського містечка університету Вестерну із цікавим поєднанням будівель у старовинному стилі і модернових скляних корпусів. Але, чесно кажучи, перший час моє невелике місто Лондон мені не подобалось, це було одноманітне одноповерхове місто, де кожен пересувається на машині і немає майже ніяких подій.

Але згодом я зрозуміла, що ті люди, яких ти зустрічаєш, створюють твої враження і емоції. Тому я була дуже щаслива, що потрапила до тієї лабораторії, в якій познайомилась з чудовими людьми, з якими ми організовували подорожі, ходили в похід і розважались і які познайомили мене з канадською культурою.

Робота над моїм проектом дала мені важливі навички вирішення труднощів, коли щось іде не так і немає нікого поруч, здатність приймати рішення і планувати експеримент. Я дуже вдячна, що мала можливість спробувати себе у цій лабораторій і мене це ще більше вмотивувало продовжувати займатися наукою і зробити свій внесок в дослідження.

Також, незвжаючи, на графік роботи, мені вдалось побачити нові для себе місця і навіть спробувати канадський автостоп, хоча він скоріше був французьким.

В цілому участь у програмі Mitacs дало мені величезну кількість вражень і спогадів, я б хотіла, щоб ще більше студентів спробували себе і отримали цей незабутній досвід!

Як урбаніст, я оцінюю країни за міським середовищем. Я їхав до Канади переконаний, що прямую до абсолютно нового для себе світу. Проте вже у перший вечір у Торонто я зрозумів, що, якщо не сильно дивитись вгору на хмарочоси, то місто відчувається як якась вдосконалена Одеса. Відчуття пригніченості бетонними джунглями не було, а людський масштаб, якого так бракує американським містам, тут був якраз присутній.

Розуміння Канади як країни для життя неймовірно вдало корелюється з її географічним положенням. Заселена лише невелика південна частина країни, але Канада є однією з найрозвиненіших держав світу. Так само із будь якими сервісами тут – їх дуже мало, але якість на високому рівні. Наприклад, залізниця. По Трансканадській магістралі проходить один пасажирський поїзд на три дні, але комфорт вагонів та сервіс на борту (навіть в економ-класі) вражають.

Вінегрет культур у Канаді, як переселенській країні, просто вражає. У Саскатуні (Саскачеван), де я проходив стажування, 10% населення – українці, а найбільшу частку населення становлять взагалі не англо-канадці або франко-канадці, а німці. Тому в магазинах тут можна знайти багато чого цікавого (навіть квас). Така культурна мішанина загалом у Канаді породила націю, яка залишила конфлікти у Старому Світі, віддавши перевагу взаєморозумінню і гостинності в Новому.

Я прилетіла до Канади однією із перших (точніше другою) і потрапила у місто Ванкувер. Місто дуже різнопланове і неймовірно красиве. Але зараз не тільки про це.

Я їхала у Канаду із думками, що вихідні я буду проводити вдома, відсипаючись від тяжких робочих буднів, не приділяючи особливої уваги прогулянкам та дослідженню міста. Так, я зовсім поганий турист, та і не з туристичною метою я їхала сюди. Але заікнувшись у лабораторії про те, що я маю намір ТІЛЬКИ працювати як скажена 😂, мене відправили хоча б подивитися місто. І моє перше знайомство показало мені зовсім нетиповий для мого минулого життя світ. По-перше, люди. Вони ПОСМІХАЮТЬСЯ і вони ПРИВІТНІ! І найдивовижніше про цих людей і про атмосферу у соціумі: я ніколи себе не відчувала чужою (це через те, що там майже немає своїх, більшість у Ванкувері емігранти)! По-друге, транспорт (одна із найулюбленіших тем): водій, побачивши пішохода ще за метрів 10 до переходу зупиняється. Тобто навіть із цієї дрібниці можна зробити висновок, що ситуація на дорогах ну просто чудова. По-третє, природа. Я насолоджувалася кожним моментом у місті, та поза містом. Де ще можна побачити гігантські гірські хребти вздовж безкрайнього узбережжя? Після цих краєвидів мене буде доволі важко здивувати!😂
Тому у Ванкувері мені поталанило познайомитися із силою-силенною людей, із якими я і подорожувала у місті і далеко за містом. Хоч я і дійсно поганий турист, але я встигла відвідати типово канадські places of interest, а саме: Garibaldi Lake, Joffre lakes. Ідеальні місця для хайкінгу для тих, хто буде у Ванкувері.

Також я б залюбки спробувала каякінг, але впевнена, що цей досвід я отримаю наступного року 😉 (наполеглива праця, звичайно ж, дає свої плоди).
Тому 12-тижнева пригода безповоротно змінила моє життя, відкривши нові горизонти не тільки у плані професії, а й у світогляді. Я не очікувала, що Канада може стати моєю країною: краіною мого настрою, країною мого типу світобачення, країною моєї мрії. Тому наступні роки свого життя я тісно пов’яжу із нею як професіонал і як просто щаслива людина.

Дякую Mitacs за можливість відкрити та реалізувати себе.